Невідомська Вікторія «Коли закінчиться війна…»
Коли закінчиться війна розжарена від бомб земля –
воскресне.
Ти знімеш з себе автомат, герою,
бронежилет і …
І не секрет для всіх тепер ти –
великий воїн і солдат…
Все знову буде добре, брат,
не буде більше рвати «Град»
над головою
і тільки хлопці,
що у ряд…
від куль, снарядів і гранат…
від куль, снарядів і гранат…
ніколи не прийдуть назад…
Живи, живи,
герой й солдат,
за всіх, хто не прийшов назад
з святих і вічних…
І та земля, що прийняла
до себе хлопців – тепер також
свята, свята – на всі століття і віка…
Все знову буде добре, брат,
не буде більше рвати «Град»
над головою
і тільки хлопці,
що у ряд…
від куль, снарядів і гранат…
ніколи не прийдуть назад…
А ти живи, живи,
герой і брат,
великий воїн і солдат –
за всіх, хто не прийшов назад
з війни, з безодні
живи, живи –
на цій землі – святій і рідній Україні…
Сину, сину, спи, маленка квітко,
Сину, сину, сходить десь війна.
Сину, сину, підростаєш швидко.
Як боюсь сказати, що вона
Налетіла в нашу, сину, хату,
Заселилась у думках й ві сні.
Найстрашніше – втратити нам тата
Сину сину, соняхи цвітуть…
Сходить сонце, сходить кров’ю Схід.
Йдуть чужі синочки воювати,
І за них помолимось як слід…
На твоїх розумних, сину скронях,
Боязко цілунки залишу.
Ти іще маленький, мамин сонях
Я за тебе Господа прошу.
Діти сплять. І рвуться в ніч гармати.
Соняхи лягають у росу.
То зітхнула важко наніч мати,
Стерла сльози і думок грозу.
Й знову грози. Дощ вогнів і … гради.
Гради! Гради! Градом небозвід.
Сучі визволитель-колоради
Сіють сім’я пуль свинцевих лід.
І під гул тривожних гвинтокрилів
В соняхів дрібненьких німота.
І кричать у небо що є сили
У Луганську визрілі жита.
Сину-сину спи, маленка квітко,
Сину, сину, сходить десь війна…
Тетяна Власова «Я не
кіборг – я вчитель історії…»
«Я не кіборг – я вчитель історії.
багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто.
І їм Дуже хочеться бути вільними».
«Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».
«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю».
«Ми за тих, хто далеко десь там, внизу
Божеволіє від напруги.
Я не кіборг – я плачу, коли несу
Покалічене тіло друга».
Що нам культи осіб і чужих богів?
Вся країна із дня у день
Щиро молиться не за кіборгів –
За звичайних своїх людей.
Юрко Ґудзь «Ластівка
зводить гніздо…»
Ластівка зводить гніздо,
носить з урочища глину.
Дім свій я довго ліпив,
завтра надовго покину.
Ластівки глину беруть
з рову, де нас постріляли.
Наші серця вам на гнізда підуть…
Ночі ще теплі. Роси вже впали.
З неба, землі і води,
з кров’ю, сльозами і потом
ліпим гніздо і вертаєм сюди
наші болючі, забуті сліди,
наші тіла, перемотані дротом.
Скоро холодна зима
Губи зведе німотою…
Смерті на світі нема –
Я повернусь за тобою.
Немає коментарів:
Дописати коментар